Афганістан болить в моїй душі…

15 лютого 1989 року остання колона радянських військ покинула територію Афганістану. Закінчилась афганська війна, яка йшла десять років і забрала життя близько 15 тисяч радянських громадян.

Рівно 29 років тому повернувся додому з ДРА воїн-інтернаціоналіст Ю. Л. Літвінчук, який тепер працює вчителем історії в школі селища Колки. Напередодні 15 лютого Юрій Леонідович зустрівся з учнями 5-х класів ОЗНВК «Колківська ЗОШ І-ІІІ ступенів-ліцей», щоб поділитися спогадами про свою участь у бойових діях під час війни в Афганістані. В переддень карантину година спілкування розпочалася із жартівливого зауваження воїна-афганця: «Діти, щоб бути здоровими, їжте часник і сало. Недармно в давнину зубок часника клали в мішечок, прив’язували до шнурочка і носили на шиї, як засіб від усіляких хвороб». Створивши задушевну атмосферу, Юрій Леонідович розповів про політичну ситуацію, яка склалася в 80-ті роки в ДРА. Охарактеризував родо-племінний лад, прокоментував рівень розвитку суспільства країни тих часів.

Ю.Л.Літвінчук служив в артилерійському батальйоні сержантом-зв’язківцем, хоча виконував і обов’язки артилериста. В провінції Кандагар його частина стояла, як тоді говорили, «на точці» (тобто блокпості). Бійці забезпечували супровід радянських автоколон з продуктами та зброєю. Знищували вогневі позиції противника разом з авіацією. «Зачищали» місцевість, зайняту ворогом. Якщо група радянських військ потрапляла в оточення, «роболи артилерійський коридор».

Як зізнається Юрій Леонідович, яскравий спогад тих часів деколи не дає заснути… Ніч 27 січня 1987 року. Обстріл душманами їхніх позиції. Аеродром весь в огні. Детонація боєприпасів. Палаючий склад горючих матеріалів. Автоматні черги. Свист снарядів, випущених із зброї «земля-повітря». Розбиті вщент будівлі їхньої застави з позивними «вілка». Крили поранених…

Учні і вчителі з цікавістю слухали розповіді воїна-інтернаціоналіста, задавали безліч запитань.

За проявлену мужність під час виконання інтернаціонального обов’язку в Афганістані Ю.Л.Літвінчук нагородженний почесними грамотами та медалями.

Присутні щиро дякували Юрію Леонідовичу за героїзм, проявлений при виконанні наказу Батьківщини.

Ветеран-афганець постійно скромно наголошував, що він не герой, що бойові дії, учасником яких він був, давно в минулому. Тоді ж чому, як розповідала його дочка, кожного року 15 лютого Юрій Леонідовчи слухає пісні про спеконтий Кандагар, «Чорний тюльпан»… і непрошена сльоза котиться по щоці.

Класний керівник 5-А Класу Шлай.Л.В.

#Афганістан